Лялька — одна з найнагальніших потреб і водночас втілення одного з найчарівніших жіночих інстинктів у дівчинці.
Леліяти, плекати, прикрашати, одягати, шити, трохи картати, колисати, уявляти, ніби щось є хтось, —
у цьому все майбутнє жінки.
Віктор Гюго
Ляльки різних народів відрізняються між собою ззовні й матеріалом, із якого зроблені — в Африці вона здебільшого кам’яна або дерев’яна, десь глиняна, а ще десь — зроблена з тканини, але суть і призначення ляльки незмінні, і це споріднює більше, аніж відмінність матеріалу. Головне призначення ляльки — берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди і передавалися від матері до доньки, як священний переказ.
У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках, наприклад в українській казці “Телесик”: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.
Лялька, як дитяча іграшка та оберіг родини й Роду, як могутній магічний талісман і символ зв’язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах земної кулі. Але є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана (вузликова чи вузлова) лялька, виготовлена з м’якого матеріалу — шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, із поширенням ткацтва, почали використовувати тканину й прядиво. В Україні її знають як ляльку-мотанку, і тут вона відома з незапам’ятних часів і своїми витоками сягає в добу Трипільської цивілізації.
Це була не просто іграшка, лялька-мотанка є прадавнім сакральним оберегом, вважалося, що вона захищала людину від неприємностей, її часто використовували в ритуалах. Під час виготовлення ритуальної ляльки в неї вплітали все те, від чого людина хотіла позбутися (біди, хвороби), і спалювали на вогнищі або топили у воді.
Дослідженням вузлової ляльки займалися і продовжують цікавитися багато педагогів, істориків, художників, краєзнавців, знавців фольклору. Серед них Т. Білокрилець, М. Грушевський, В. Левчук, І. Лисенко, П. Литвинова, О. Найден та ін.
Рис. 1. Різновиди вузлової ляльки
Під час розкопок Помпеї було виявлено численні лялькові лавки зі збереженим товаром. У той час ляльковим ремеслом займалися не тільки гончарі, але й знамениті скульптори й різьбярі по дереву. У Єгипті було знайдено римську ганчір’яну набивну ляльку (рис. 2), яку було виготовлено з грубого полотна й набито клаптиками й папірусом. Подібно грецьким лялькам римські робилися оголеними, без одягу. Руки зроблено зі скрученого лляного полотна (нагадує стародавні слов’янські), кольорова вовняна тканина, нині майже втрачена, покривала обличчя й тіло. До кінця не відомо, жінка це чи чоловік, але припускають, що це жіночий образ, оскільки на ляльці в прикрасі збереглася синя намистина. Лялька збереглася тільки завдяки посушливому єгипетському клімату. На підставі єгипетських знахідок епохи Стародавнього Риму учені роблять висновок, що лялька була дуже популярною, ця популярність притаманна їй до цього часу на території сучасної Італії. Отже, бачимо, що лялька-мотанка бере свій початок із сивої давнини, нею користувалися в багатьох народів.
Рис. 2. Ганчір’яна лялька
(Стародавній Рим, висота 19 см, IV–III ст. до н. е.)
На території сучасної України вузлові ляльки можна було бачити в будь-якій селянській хаті. Вони виконували різні функції — охороняли житло, дітей, сон, берегли господарство. Діти любили ними бавитися. Мотанка відрізняється від звичайної іграшки відсутністю обличчя. За уявленнями язичників через обличчя в ляльку вселяється душа. А душа буває доброю чи поганою. Народ вірив, що в мотанці знаходиться дух предків і вона може передавати досвід із покоління в покоління. Українці вважали, що цей символ приносить їм багатство та успіх. Хворій дитині давали пограти з лялькою, після чого її знищували. У народі вірили, що мотанка має властивість вбирати в себе недугу. Коли дитина виростала, її місце в колисці займала лялька. Вона охороняла це місце від нечистої сили до народження наступної дитини.
В Україні існувало три типи ляльок-мотанок: немовля, баба-берегиня, наречена. Коли народжувалася дитина, українці виготовляли ляльку-немовля. Лялька, виконана у вигляді немовляти в пелюшках, укладалася в ліжечко поряд із дитиною для охорони її сну та здоров’я. Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім’ї. У середину ляльки вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни з овець та грошового достатку. Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали й прикрашали, оскільки вона символізувала придане нареченої й привертала багатого нареченого.
Матеріалами для виготовлення ляльки-мотанки слугували натуральні матеріали (сіно, солома, дерево, трави, сухе листя, насіння, зерно, тканина, шматочки старого одягу, нитки). Ляльок-мотанок або не одягали, або шили їм одяг. Іноді це були мініатюрні народні костюми, традиційні для тієї чи іншої місцевості. Прикрашали мотанку народними орнаментами та вишивкою. Секрети виготовлення ляльок передавалися в родині від матері до дочки. Коли дівчина виходила заміж, мати дарувала їй ляльку-мотанку як оберіг для нової домівки. Інколи виготовляли ляльку-мотанку навіть без рук, тільки обгортали тканиною. Голова приєднувалась дуже просто: до колодки, до тріски, до кукурудзяного початка та ін. Найціннішою прикрасою для ляльки ставали шматки старих вишитих сорочок, іншого одягу.
Рис. 3
Древні народи вважали, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Вважається, що лялька-мотанка має бути безлика, а та, яка служить берегинею, — з хрестом замість обличчя. Обличчя як такого в традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один із найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людиною, якщо це не диктувалося спеціальними магічними обрядами, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти. Отже, мотанки не мали обличчя, а замість очей, рота — хрест із ниток. Хрест у колі — це солярний знак [2, с. 271]. Солярна символіка — одна з найсвітліших у слов’янській традиції, символіка сонячної стихії, Сонця; серед солярних знаків, мабуть, немає жодного, що приносить шкоду. Навпаки — всі знаки пов’язані з придбанням як матеріальних, так і духовних благ, їхнім примноженням. Є версія, що слово “хрест” походить від слов’янського кореня “крес” — вогонь, “кресало” — інструмент для розпалювання вогню. Археологічні дані свідчать про те, що хрест як символ шанували ще у верхньому палеоліті.
Хрест — символ життя, неба та вічності. Правильний (рівнокінцевий) хрест символізує принцип з’єднання і взаємодії двох начал: жіночого (горизонтальна риска) й чоловічого (вертикальна). Також хрести поділяють на прямий, тобто такий, що має горизонтальну та вертикальну риски й косий, що має дві діагональні риски, причому прямий хрест уособлює чоловіче агресивне творче начало, косий — більш м’яке творче начало. Прямий хрест також може служити примітивною моделлю Світового Дерева. Отже, лялька з таким обличчям несе в собі сонячну енергетику.
У голівку мотанки, як уже зазначалося вище, часто зав’язували зерна пшениці. Це також додавало їй сакрального значення, адже зерно пов’язане з померлими або ненародженими душами. Коли його “ховають”, воно оживає, проростає й знову починає вічний кругообіг життя. Тому мотанку пов’язують з уявленнями про життя й небуття, з досвідом минулих поколінь та їхнім зв’язком із майбутніми поколіннями. Мотанка пов’язана з усіма аграрними святами. Її роблять на Колодія (Масниці, або Масляної) (як уособлення зими, яку спалюють), на Івана Купала (лялька Марена).
Після прийняття християнства язичницька міфологія тривалий час залишалася актуальною, оскільки була пов’язана з природою (обряди Масляна, Купала тощо) [2, с. 117].
Переважання жіночих зображень у вузлових ляльках над чоловічими пояснюється тим, що з жіночим образом з давніх часів асоціювалися уявлення про богиню родючості, берегиню домашнього вогнища та захисницю. Як зазначає М. Грушевський: “…У ляльок граються тільки дівчатка. Часом від них не відірвеш і великої дівки, заміж йде і в скрині ляльки везе — так любить це добро своє! Такі речі не схвалюються людьми, хоча з усмішкою пробачаються. Хлопці часто ворожо на ці дівчачі забавки дивляться, нищать їх, глумляться, як знайдуть, тому дівчата ховають свої ляльки від них. Втім, хлопці і самі часом побавляться ляльками, а потім чогось лукавий таки підкусить їх, і вони поглумляться над тим скарбом чи переховають так, щоб дівчатка попошукали. У хаті не раз і скарги за ляльок — батьки та матері гримають за це на хлопців…” [1, c. 114]. “Скарб цей дівчатка тримають у коробці якійсь, у решеті невеликому, у цідилкові покинутому чи в старому очіпкові. Ляльок-хлопчиків не роблять, а все дівчат та молодиць — зрідка бабу й дитинку в сповитку. Клаптики матерії для того, щоб робити ці вузлові ляльки, звуться крам, крамнинки, крамки, прибір, приборинки. До них ще й прядиво держать…” [1, с. 114].
З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш, ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була.
В Україні, ще на початку XX століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратися лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалася дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.
Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.
Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб “зайняти дитину”, щоб та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цього часу така народна “пустушка” називається “куклою”), і для дитини це була й іграшка, й заспокоєння, й перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така “кукла” несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.
Марко Грушевський у своїй фундаментальній праці “Дитина у звичаях та віруваннях українського народу” дає ґрунтовний опис ляльки-мотанки як дитячої іграшки.
Зокрема він пише про один зі способів виготовлення мотанки: “Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з нього виліплять кульку, положать її в полотнинку, зав’яжуть як вузлик, ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке, як очіпок у молодиці чи стрічка в дівки. Як висохне, вив’язують, наче молодицю, хусткою, або, як дівці, вичешуть кіску з прядива, і узявши за лоб, іззаду заплетуть її з кісниками та стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв’язаний і де буде в ляльки шия, встромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і корсет одягають. Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно й ним прив’язують спідницю, запаску чи плахту, попередницю чи фартух. Майструючи, співають пісень, дівчата — весільних, а молодиці — “Неньки” абощо” [1, с. 114].
З останньої фрази можна зрозуміти, що виготовлення ляльки, супроводжуване спеціальною обрядовою піснею, було свого роду магічним актом, спрямованим на добру долю, подружню злагоду, щасливе весілля, гармонію в родині. Часто ідея створення мотанки мала більш побутовий характер: отримання доброго врожаю, відвертання засухи або, навпаки, припинення дощів, щоб залагодити сварку в родині, забезпечити добру подружню пару дівчині чи хлопцеві. Після виконання свого призначення така лялька знищувалася.
Українська народна лялька є втіленням добра й лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще й береже дотепер народжені нею душі. Лялька-мотанка здавна була оберегом в українській родині. Вона завжди була пов’язана із сімейними традиціями, працею й діяльністю дорослих, оточена дитячою турботою й увагою.
Оскільки народні ляльки з тканини були невід’ємною частиною селянського побутового середовища, пов’язаного із землеробською роботою та домашнім вогнищем, тому вони були символом родючості, материнства й своєрідним оберегом. Така лялька є цінним предметом домашнього майна, разом із тим виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколіннями, запорукою добробуту, щасливого родинного життя й захисту від злих сил.
Етапи виготовлення вузлової ляльки (див. рис. 4):
1. Спочатку опрацьовують голову — накладають у шматок білої тканини (хустку) клаптики ганчір’я й перев’язують ниткою, надаючи одержаному об’ємові потрібної круглої або овальної форми. Виходить голова — основна і єдина об’ємна частина багатьох ляльок цього типу. Це початковий етап, найбільш важливий для майбутнього типу та образу ляльки.
2. Створення хреста на обличчі ляльки.
Рис. 4. Етапи виготовлення вузлової ляльки
3. Може мати 2 варіанти:
а) звисаючі кінці хустки (тканини) скручуються й перев’язуються нитками так, що утворюється тулуб ляльки, до якого далі прив’язується одяг;
б) до звисаючих кінців прив’язуються та накручуються різнокольорові клапті, які імітують одяг ляльки.
ЛІТЕРАТУРА
- Грушевський М. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу (Львів 1906 р.) / М. Грушевський. — К. : Либідь, 2006. — 256 с.
- Лозко Г. Українське народознавство / Г. Лозко. — Х., 2005. — 470 с.
- Найден О. С. Українська народна лялька : наук. видання / О. С. Найден. — К. : ВД “Стилос”, 2007. — 240 с.