У дошкільній лінґводидактиці ствердився діяльнісний підхід до розвитку мовлення. Мовлення розглядається як мовленнєва діяльність, у якій у ході спілкування використовуються мовні засоби. Діяльнісний підхід до мовлення сприяє підвищенню ефективності методики розвитку мови, дозволяє більш чітко спрямувати роботу на формування мовленнєвих умінь та навичок, виступає показником засвоєння мови [5, с. 70].
Одним із пріоритетних завдань педагогів дошкільної ланки освіти є розвиток лінґвістичних здібностей, формування в дітей умінь практично застосовувати знання в повсякденних ситуаціях спілкування: з однолітками, зі знайомими та незнайомими дорослими.
Оскільки ми сприймаємо і розглядаємо дитину-дошкільника як активного суб’єкта життєдіяльності, то важливим та актуальним для педагога має бути поняття самовираження маленького дорослого. Адже самовираження як один зі способів самоствердження дитини старшого дошкільного віку зумовлене потребою в самопізнанні, прагненні означити себе серед інших, вирізнитися з-поміж них. Виражаючи своє “Я”, дитина розкриває свої думки, настрої, переконання, уміння відчути емоційний стан іншої людини тощо. Усе це говорить про її здатність до мовленнєвого самовираження. Прагнення бути зрозумілим для тих, хто оточує, та зрозуміти їх спонукає дошкільника будувати мовленнєві висловлювання у формах, які забезпечують взаєморозуміння. Таким чином, виникають передумови для розвитку лінґвістичних здібностей дитини. Для оптимізації цього процесу стануть у пригоді такі рекомендації:
- використовувати ґендерний підхід при сприянні мовленнєвому самовираженню хлопчиків і дівчат;
- сприяти позитивному ставленню дитини до себе й до тих, хто оточує;
- збагачувати пасивний та активний словник дітей словами і словосполученнями, що емоційно забарвлені та слугують засобами мовленнєвого самовираження дошкільника (передають здивування, радість, інтерес, страх, провину тощо);
- брати активну участь в ігрових мовленнєвих ситуаціях разом із дітьми, використовуючи незвичні звернення: репліки, поради, запитання зі стверджувальною інтонацією, нагадування; викликати бажання висловлювати свої судження, наміри;
- сприяти активізації мовленнєвої діяльності через гуманізацію особистісних стосунків дітей, залучаючи їх до мовленнєвого партнерства;
- впроваджувати інтерактивні форми навчання та виховання, що містять, наприклад, варіанти виходу з конфліктної ситуації, визнання своєї провини, висловлення подяки тощо [1].
У цій статті буде приділено увагу двом напрямам мовленнєвого самовираження дошкільників, у яких наявні передумови для розвитку лінґвістичних здібностей дітей старшого дошкільного віку: це діалогічне мовлення та елементарні форми словесної (поетичної) творчості.
Відомо, що діалог – це основна форма спілкування дошкільників. Він є і мовленнєвою практикою, і шкалою формування соціальних навичок та звичок, що визначають характер взаємодії дитини з тими, хто оточує. На практиці існує уявлення про діалог як про запитально-відповідальну форму мовлення, а багато методичних посібників орієнтує педагогів на те, щоб навчити дітей ставити запитання та відповідати на них. Але за результатами аналізу науково-методичної літератури можна стверджувати: структура діалогу разом із загальновідомою формою “запитання – відповідь” містить й інші ініціативні висловлювання, такі, як повідомлення, прояв ставлення до співбесідника, спонукання, реакцію на спонукання. Їхні функції в діалозі зовсім інші, ніж у запитань та відповідей. Оволодіти цими функціями для дитини не менш важливо, ніж навчитися ставити запитання та відповідати на них. До того ж, як різновид поведінки, діалог передбачає виконання соціально обумовлених норм та правил поведінки, що пов’язані як з особливостями перебігу цієї форми мовлення, так і з культурою взаємовідносин людей [2].
Можна зробити висновок, що оволодіння діалогічним мовленням передбачає засвоєння сукупності мовленнєвих умінь та вміння поводити себе, які дають змогу кожній дитині творчо самовиражатися:
- уміння розуміти звертання (запитання, повідомлення, спонукання) та реагувати на них відповідно до функціонального завдання спілкування: відповідати на запитання, толерантно реагувати на будь-які повідомлення;
- уміння вступати в діалог із тими, хто оточує: чітко ставити запитання, повідомляти про свої враження, ділитися почуттями, думками, ввічливо промовляти прохання, запрошення, поради;
- уміння дотримуватися культури діалогу.
Здатність фантазувати, творити закладається в ранньому віці. Дошкільникам властива уява, вигадка, потреба у створенні нового, яке не існує в навколишньому середовищі. Дитині обов’язково потрібний співрозмовник, слухач для оцінки та схвалення вигаданих нею неймовірних пригод. Прагнення виразити своє “Я”, потреба заявити про себе сприяє появі та прояву елементарних форм дитячої словотворчості: здатність варіювати мовленнєві засоби, виявляти самодіяльність, проявляти самостійність, вигадку, фантазію, творчо оперувати словами, римувати, вигадувати сюжети для власних “творів” [1].
Креативність – один із найдоступніших і найпривабливіших шляхів, щоб маленька дитина, пізнаючи великий і складний світ навколо себе, могла самоутвердитись у ньому, виявити себе як особистість. Слово – перший із засобів творення, і тому не дивно, що дитина прагне до самовираження саме в літературній творчості. І якщо ці прагнення підтримати і розвинути, то дошкільник на все життя збереже любов до рідного слова, здатність побачити, оцінити, емоційно пережити й розповісти іншим про те, що його схвилювало [5, с. 390].
Робота педагога в цьому напрямі підпорядковується таким завданням: навчити дитину гармонійно поєднувати зміст висловлюваного з його мовленнєвим оформленням, знаходити у своєму активному словнику та добирати потрібні слова та вирази, відчувати ритм віршованого твору, використовувати засоби інтонаційної виразності. Вихователь повинен бачити в кожній дитині риси, притаманні саме їй, виявляти повагу до знахідок та помилок дітей, звертати увагу на характерні для дитини цього віку новоутворення та на індивідуальні особливості (стать, здібності, темперамент тощо).
Творча активність – не тільки показник, але й умова розвитку особистості. У процесі творчої діяльності людина не тільки формує продукти творчості, вона формується і сама: розвиваються її здібності, складається її індивідуальний психологічний образ. Отже, рівень розвитку уяви тісно пов’язаний із творчою активністю особистості. Л.С. Виготський у праці “Уява і творчість у дитячому віці” [4] зупиняється на основних властивостях дитячого креативного мовлення. На його думку, дитячій мовній творчості притаманні:
- комбінувальна фантазія, яка полягає в поєднанні фраґментів минулого досвіду, в результаті чого створюється новий продукт творчого спрямування;
- надмірна експресивність креативного мовлення;
- емоційна спрямованість мовлення дитини, яка сприяє тому, що дошкільник не просто розуміє й уявляє собі певні предмети, явища, події, історії, але й переживає їх, перекладає їх на мову почуттів і прагне втілити цю емоційну й образну конструкцію в зовнішню словесну форму, реалізувати її;
- насиченість креативного мовлення дитячими враженнями, що йдуть від дійсності й ведуть дошкільників до більш глибокого розуміння та відчуття цієї дійсності.
Важливе місце в креативному мовленні посідає комбінування вже набутих знань, відомих способів діяльності. Воно не виникає на пустому місці, а спирається на минулий досвід дитини й набуті нею знання. Умовами ефективного оволодіння дітьми креативним мовленням є:
- достатній рівень розвитку зв’язного мовлення (діалогічної та монологічної форм);
- високий рівень розвитку образного мовлення;
- багатий досвід, достатній рівень знань про довкілля;
- високий рівень розвитку творчої активності дошкільника, самостійності в пошуках прийомів передачі різних образів.
Умовою розвитку креативного мовлення особистості є взаємодія між зовнішніми та внутрішніми чинниками, між ґенетичною обумовленістю творчої обдарованості й обставинами, які пропонує навколишнє середовище. Якщо високий природний потенціал має відповідні умови, він піднімається на ще вищій рівень. За наявності менших можливостей стимулювати мовленнєву творчість можна, використовуючи відповідні навчально-виховні прийоми, засоби, методи, форми [5].
Для розвитку креативного мовлення доцільно використовувати такі форми роботи: ігри-драматизації з використанням традицій, звичаїв, обрядів українського народу, складання невеличких оповідань, казок, віршів тощо.
Стосовно розвитку креативного мовлення маємо можливість запропонувати такі нетрадиційні прийоми розвитку лінґвістичних здібностей дітей старшого дошкільного віку, як складання синквейнів та лімериків.
Зупинимося більш детально на синквейнах у роботі з розвитку мовлення дошкільників.
Одним з ефективних прийомів розвитку мовлення старшого дошкільника, який дозволяє швидко побачити результат, є робота над створенням неримованого вірша – синквейна. Синквейн із французької мови перекладається як “п’ять рядків”, п’ятирядкова строфа вірша. Значення цього методичного прийому в тому, що він вимагає від дитини в стислих виразах резюмувати інформацію, що дозволяє рефлексувати з будь-якого приводу. Робота зі складання синквейнів – джерело невичерпної творчості для дітей і для дорослих. Але для того, щоб найбільш правильно, повно і точно висловити свою думку, у дитини має бути достатній словниковий запас. Лексичні теми, які засвоюють діти, виступають темами синквейнів. Це форма вільної творчості, але за певними правилами [6].
Правила складання синквейна:
перший рядок – одне слово, зазвичай іменник, що відображає головну ідею. Це і є тема синквейна (вона має бути емоційною);
другий рядок – два–три слова, прикметники, що описують тему синквейна;
третій рядок – два–три слова, дієслова, що описують дії в межах теми;
четвертий рядок – фраза з декількох слів, що показує загальноприйняте ставлення до теми. Це може бути крилатий вираз, цитата або складена дитиною фраза в контексті теми;
п’ятий рядок – це слово-резюме, або слово, яке дає нову інтерпретацію теми або дозволяє дитині висловити до неї своє особисте ставлення.
Знайомство із синквейном рекомендуємо проводити за такою схемою:
- Пояснюються правила складання синквейна;
- Наводяться як приклад декілька синквейнів;
- Задається тема синквейна;
- Фіксується час на цей вид роботи;
- Заслуховують варіанти синквейнів за бажанням дітей.
Головні слова, що необхідні для створення синквейна – це міні-поєднання, де сконцентровані знання та відчуття, звужена оцінка явищ і подій, виражені свої позиція, погляд на ту чи іншу подію, предмет.
Робота може проводитись у декількох напрямах, а саме: вихователь – дитина; вихователь – батьки – дитина; вихователь – викладач образотворчої діяльності – дитина; вихователь – вихователь – дитина.
Синквейн можна друкувати в зошитах. Для дітей, які ще не вміють читати, можна запропонувати алґоритм, за яким вони створюватимуть свої усні твори, а потім оформлюватимуть їх разом із батьками.
Приклади синквейнів:
- Море.
- Тепле, солоне, блакитне.
- Оздоровлює, радує, шумить.
- Морем ходять кораблі.
- Відпочинок, літо, хвилі, палаци з піску.
- Осінь.
- Дощова, золота, тепла.
- Шумить, дощить, задуває.
- Восени й горобець багатий.
- Я люблю ранню осінь.
Використання лімериків у роботі з дітьми старшого дошкільного віку
Лімерик – популярна форма короткого гумористичного вірша, що побудований на обіграванні нісенітниці; виникла у Великобританії. Походження слова лімерик точно невідоме, але ймовірно запозичене з назви хорової пісні ірландських солдатів XVIII ст. “Чи приїдеш в Лімерик?” (Лімерик – містечко в Ірландії).
Лімериками часто називають: короткі пісеньки, вірші-небилиці, безглуздості. Вони легко запам’ятовуються, завдяки легкості звучання, характерному ритму, гумористичному, каламбурному змісту, чіткій римі. Лімерики можна читати вголос, дотримуючись пауз у віршах, можна покласти на музику та заспівати, можна драматизувати, використовувати для перекладу на заняттях з іноземної мови.
Класичний лімерик із п’яти рядків будується за схемою ААВВА, тобто римуються перший, другий і п’ятий рядки та, відповідно, – третій і четвертий. Переважає розмір анапест, а кількість складів у першому, другому і п’ятому рядках на три склади більше, ніж у третьому та четвертому.
З погляду сюжетної лінії, жартівливий вірш традиційно містить опис ексцентричних дій героя, який мешкає в тому чи іншому місці, та реакцію на його дії будь-кого з тих, хто оточує. Сюжетно лімерик побудований так: перший рядок презентує героя: хто він і звідки, другий – що зробив, або що з ним відбулося, і далі – чим все закінчилося. Лімерикам властиві характерні риси англійського гумору:
1) широкий контекст, що надає можливості різних тлумачень;
2) парадоксальність – гра зі словами, де значення “вивертається”, перевертається і миттєво знову повертається на місце;
3) здатність бачити абсурд життя і посміхатися йому;
4) наскрізний характер – гумор переливається з однієї форми в іншу: то м’яка іронія, то прозорий натяк, то багатозначне умовчання, то різкий поворот.
Коріння жанру лімериків – у народному фольклорі Великобританії. Зіткнення здорового глузду й раціоналізму, з одного боку, і ексцентричних проявів “яскравих індивідуальностей”, з іншою, багато в чому визначає англійський національний характер. Особливість дитячих лімериків, як і будь-якого жанру для дітей, – простота, безпосередність, жартівливе значення, ігровий імпульс.
Що ж складає особливості нонсенсу (нісенітниці) як літературного жанру, в якому створюються класичні лімерики? Сенс – це зв’язок правильної і належної послідовності подій буденного життя й уміння жити в злагоді з навколишнім світом. Коли сенс перебуває на рівні розуміння людей, які оточують, ми називаємо його здоровим глуздом, маючи на увазі, що він, як і все людське, може бути правильним або помилковим. Його протилежністю, антонімом є нісенітниця – нонсенс. На противагу розміреності і гармонії сенсу та осмисленості, нонсенс шукає й показує безглуздість та недоцільність усього, що відбувається з нами й у світі. Тоді як сенс грішить загальними місцями, нонсенс не просто заперечує сенс, але й відкриває нову, глибшу гармонію життя через її суперечності [6].
Дамо декілька порад до складання лімериків. Вихователю на перших етапах доцільно використовувати графічну модель створення лімерика. Вихователь пропонує дітям вибрати об’єкт і скласти про нього смішний вірш за такою моделлю:
1) Був собі будь-який об’єкт;
2) І був він такий-то (характеристика);
3) Виконував певні дії;
4) Або з кимсь взаємодіяв;
5) Вказівка на незвичність об’єкта.
Жив-був ведмідь добрий
І був завжди дуже мокрий,
По болоту все ходив,
Але жабок не давив.
Ось який ведмідь уважний!
На початковому етапі вихователь пропонує дітям складати смішні вірші, користуючись таблицею з моделлю складання лімерика:
Жив-був об’єкт
Який?
Що робив? З ким спілкувався?
Що сталося далі?
Можна запропонувати дітям пригадати кілька пар слів, що римуються (пташка – мурашка, книжка – мишка, сонечко – віконечко тощо). Разом із дітьми вихователь складає текст лімерика за моделлю. Наприклад:
Жила-була співуча пташка,
Була маленькою, як мурашка.
По дорозі вона за жуком поспішала,
А потім на травичці довго лежала.
Ось яка безтурботна пташка.
Спочатку лімерики створюються групою дітей, де провідну роль виконує вихователь. Лінґвістично обдаровані діти, як правило, швидко починають самостійно створювати римовані тексти. Такі заняття можна розпочинати з дітьми 4,5–5 років. У процесі складання лімериків потрібно вчити дітей використовувати тільки літературні слова, не робити повторів.
Можна вчити дітей створювати варіанти одних і тих самих римованих текстів. Тобто запропонувати пригадати складений раніше лімерик і переробити його, використовуючи новий початок “Якби…, але не…”:
Якби співуча пташка
Не була маленькою, як мурашка,
По дорозі б вона за жуком не поспішала,
А потім на траві б довго не лежала.
Ось яке правило повинна знати пташка.
Також можна запропонувати дітям нові слова зачину “Що було б…, якби…” і самостійно переробити знайомий лімерик:
Що було б, якби співуча пташка
Була не такою маленькою, як мурашка,
То за жуком би вона не поспішала
І довго потім на траві б не лежала.
Краще б вона в небі політала.
Іще один напрям – учити дітей створювати римовані тексти з 5-6 рядків на основі пережитих подій. Педагог пропонує дітям пригадати випадки, що відбувалися з ними, і скласти вірш про це (наприклад: хлопчик Саша займався з логопедом і став правильно вимовляти звуки):
Був собі хлопчик на ім’я Саша,
І в роті у нього була каша.
З логопедом він займався
І звуки вимовляти намагався.
Тепер Саша навчився красиво говорити.
Створення римованих текстів на основі знань, одержаних на заняттях – ще один різновид “дошкільних лімериків”. Наприкінці будь-якого заняття (малювання, читання художньої літератури тощо) вихователь пропонує дітям скласти лімерик про те, що вони дізналися. Наприклад, після заняття з математики, присвяченого засвоєнню десятка та написанню цифри 10, може бути створений такий вірш:
Жила собі одиниця кликаста,
І була вона трошки зубаста.
Та з нулем вона подружилася
І на десяток перетворилася.
Сьогодні ми навчилися писати цифру 10.
Наведемо декілька лімериків, складених професіональними поетами:
* * *
В дельфинарии раз дельфинёнок
Взял и вылез из мокрых пелёнок!
Он поплыл сразу брассом,
И подводником-асом
Стал поздней, повзрослев, дельфинёнок.
* * *
Водомерка на глади пруда
Бойко меряет всё и всегда.
Ей знакома длина,
Но вот сколько до дна –
Не узнать ей на глади пруда.
* * *
Ёж в лесу за далёким посёлком
Облысел – ни единой иголки!
Только тонкая кожица,
И поэтому ёжится
Ёж неколкий за дальним посёлком.
* * *
Жил в глубоком пруду лягушонок.
Два колечка однажды нашёл он.
Их на пальчик свой тонкий
Вопреки перепонкам
Всё пытался надеть лягушонок.
* * *
На болоте печальная цапля
Наступила на серые грабли.
Возмущалась ужасно:
Вот покрасили б красным –
Стали б грабли видны каждой цапле!
* * *
Червячок, обитающий в яблоке,
Раз увидел на дереве зяблика.
Выполз, чтоб подружиться,
Но представиться птице
Не успел червячок, живший в яблоке.
* * *
Лев для львицы поймал пеликана.
– Будет он тебе вместо кармана.
Благодарная львица
Стала вкладывать в птицу
Запасные узлы для капкана.
* * *
Один жук из тбилисского парка
Возносил хвалу бабочке жарко.
– Если с крыльев цветы
Счистить щёткой, то ты
Станешь первою, – пел жук из парка.
* * *
Одна гусеница в гуще луга
Говорила зелёным подругам:
Жалко бабочку мне:
Два крыла на спине! –
Не поползать ей с ними по лугу!
* * *
Рассуждал подорожник у тропки:
Ну и что ж, что я скромный и робкий?
Но зато на коленке
Лёшки, Петьки и Ленки,
Я – профессор, хоть вырос у тропки.
Єлизавета Дейк
Отже, такі ігрові вправи для розвитку лінґвістичних здібностей дошкільників проводяться за умови, засвоєння дітьми моделі складання лімериків. Проте необхідно не лише створювати умови, але й спонукати дітей самостійно складати римовані тексти за результатами та підсумками занять.
ЛІТЕРАТУРА
- Аніщук А. Оптимізація мовленнєвого самовираження старших дошкільників / А. Аніщук // Дошкільне виховання. – 2008. –
№ 10. – С. 7–11. - Белобрыкина О.А. Речь и общение / О.А. Белобрыкина. – Ярославль : Академия развития, – 240 с.
- Богуш А.М. Мовленнєво-ігрова діяльність дошкільників: мовленнєві ігри, ситуації, вправи : навч.-метод. посібник /
А.М. Богуш, Н.І. Луцан. – К. : Слово, 2008. – 256 с. - Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском саду / Л.С. Выготский. – М. : Просвещение, 1991. – С. 15–99.
- Дошкільна лінгводидактика : хрестоматія : навч. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів / упорядник А.М. Богуш. – К. : Слово, 2005. – 720 с.
- Нетрадиционные приёмы развития речи детей старшего дошкольного возраста / составитель К.Л. Крутий. – Запорожье : ООО “ЛИПС” ЛТД, 2008. – 88 с.